Шевченко Володимир Павлович

Шевченко Володимир Павлович
Доктор фізико-математичних наук, професор, завідувач кафедри теоретичної механіки та комп’ютерних технологій, Заслужений діяч науки і техніки України,
академік Національної академії наук України, Герой України

Народився 5 січня 1941 р. і виріс на батьківщині матері у с. Підгородне Дніпропетровської області. Важливу роль у його становленні відіграли вчителі математики Р. Г. Абрамовський, А. Ф. Починок та класний керівник – учитель російської мови та літератури Р. Є. Якубман.

В. П. Шевченко з матір’ю

Хоча Володимир блискуче знав математику, на випускному іспиті він назвав ребро піраміди стороною. Отже, замість золотої медалі, отримав срібну. Після сьомого класу вступив у Дніпропетровську школу повітряних сил, щоб стати пілотом. Але через рік військову школу ліквідували, тому він повернувся до рідної сільської школи. З отриманням атестату вступив на механіко-математичний факультет Дніпропетровського державного університету. Деканом факультету був Павло Христофорович Деркач, під керівництвом якого Володимир Павлович написав курсову та дипломну роботи. Його курсова робота була опублікована у «Віснику академії наук СРСР» у 1962 р.
Важливу роль у його долі відіграв завідувач кафедри теоретичної механіки професор Юрій Андрійович Шевляков. За його сприяння В. П. Шевченко продовжив навчання в аспірантурі, незважаючи на пропозиції престижної посади на Південному машинобудівному заводі. Після захисту кандидатської дисертації в 1966 р. працював на кафедрі теоретичної механіки асистентом, доцентом.

Володимир Павлович з групою науковців під час розробки і модифікації шахтних кріплень на шахті ім. Горького (м. Донецьк)

У 1968 р. Ю. А. Шевлякова призначили ректором Донецького державного університету, він запропонував В. П. Шевченку переїхати в Донецьк. У такий спосіб у ДонНУ з’явився доцент, а згодом – завідувач кафедри теоретичної та прикладної механіки математичного факультету.
У 1970 р. на вченій раді факультету за участю поважних корифеїв математики та механіки, академіків І. І. Данилюка та Я. Б. Лопатинського, членів-кореспондентів АН УРСР І. І. Гіхмана, О. С. Космодаміанського і Г. Д. Суворова, які працювали в Інституті прикладної математики та механіки АН УРСР, В. П. Шевченка за рекомендацією попереднього декана О. І. Бородіна було обрано деканом.
У 1975 р. ректор університету Г. М. Тимошенко запропонував йому посаду проректора з навчальної роботи.
У 1986 р. доктор історичних наук, професор Г. Я. Пономаренко після досягнення пенсійного віку передав управління Донецьким університетом Володимиру Павловичу. Для призначення на такі високі посади тоді доводилося проходити співбесіди в різноманітних установах. На все життя запам’яталася співбесіда у секретаря обкому КП України П. О. Пономарьова. Гортаючи особову справу Володимира Павловича, він кілька разів вимовив: «Молодой!». І тоді у відповідь В. П. Шевченко згадав слова князя Олександра Меншикова, який на докори Катерини ІІ щодо молодого віку заявив: «Клянусь, что ежегодно буду все больше исправлять этот недостаток!». Пономарьов розсміявся та затвердив кандидатуру. Так Володимир Павлович в університетах Радянського Союзу тричі став наймолодшим деканом, проректором, ректором.

Біля пам’ятника Вчителя проф. Г. Я. Пономаренка

Володимир Павлович упродовж 24 років очолював університет. Разом із колективом йому вдалося перетворити молодий регіональний ВНЗ на один із провідних класичних університетів країни. В 1994 р. та повторно в 2004 р. він був акредитований за IV рівнем акредитації з наданням права автономії. 11 вересня 2000 р. наказом Президента України Донецькому університету було надано статус національного. Вже багато років ДонНУ входить до складу Міжнародної асоціації університетів, що діє при ЮНЕСКО. Ректору вдалося перебудувати навчальний процес та систему наукових досліджень, зміцнити кадровий потенціал. Взаємодовіра та спільна праця з професорсько-викладацьким складом, що завжди був надійною опорою керівника, привели до того, що навчальний заклад став членом Асоціації університетів Радянського Союзу, яку пізніше перейменували на Євразійську, а у 2004 р. ДонНУ першим із ВНЗ Донецької області приєднався до Болонської хартії та був прийнятий до Європейської асоціації університетів.
Коли в 1990 р. професура помітила, що рівень знань абітурієнтів, які вступають на класичні спеціальності, знизився, то з ініціативи В. П. Шевченка при університеті було створено перший у країні україномовний ліцей для старшокласників з поглибленим вивченням фундаментальних дисциплін. Кожним з профільних класів опікувався декан відповідного факультету, а викладали там, окрім шкільних учителів, університетські викладачі. Це дало змогу не лише підняти освітній рівень майбутніх студентів, а й готувати педагогів, які могли б викладати в україномовних школах. На той час, коли Україна стала незалежною державою, серед випускників шкіл Донбасу було небагато тих, хто добре знав українську мову.
Володимир Павлович ініціював створення Науково-навчального центру нанотехнологій, що об’єднав чотири факультети: математичний, фізичний, хімічний та біологічний. На фізичному факультеті було відкрито кафедру нанофізики, яка готувала магістрів. За рішенням ЮНЕСКО було відкрито кафедру екології. Як результат величезної та кропіткої праці колективу, університет разом з Київським національним та Київським політехнічним університетом увійшов у рейтинг 1 000 найкращих університетів світу.
Зазначені позитивні досягнення природно виходять з наукових позицій Володимира Павловича. В 1982 р. він захистив у Казанському держуніверситеті докторську дисертацію, присвячену побудові фундаментальних рішень у теорії тонких пружних оболонок. У 1988 р. його обрали членом-кореспондентом, а у 1995 р. – академіком Національної Академії Наук України. Наукові ж інтереси вченого охоплюють питання розвитку теорії фундаментальних розв’язків у задачах про деформування оболонкових конструкцій довільної гаусової кривини. Вченим розроблені методи побудови фундаментальних розв’язків для анізотропних оболонок, які перебувають у полі дії локальних статичних, динамічних або температурних навантажень. Надані методи базуються на теорії узагальнених функцій, на концепціях застосування двовимірного інтегрального перетворення Фур’є та його аналітичного обернення з введенням нових некласичних спеціальних функцій.
Одержання В. П. Шевченком фундаментальних розв’язків в аналітичній формі дало змогу ефективно застосовувати їх під час розв’язання нових класів мішаних задач для анізотропних оболонок шляхом зведення їх до системи граничних сингулярних інтегральних рівнянь. Отже, для оболонок довільної кривини з різними фізичними параметрами побудовано фундаментальні матриці пружних переміщень, зусиль, моментів; розроблено методику явного визначення ядер граничних сингулярних інтегральних рівнянь.
Відомі праці вченого і щодо побудови та дослідження системи граничних інтегральних рівнянь для кількох класів мішаних задач теорії ізотропних, ортотропних та трансверсально-ізотопних оболонок довільної кривини, зокрема для оболонок з криволінійними тріщинами, включеннями, отворами, зонами контактних навантажень за силових або температурних впливів. Розроблено та досліджено кілька класів актуальних задач прикладного спрямування про деформування оболонок, локалізованими силовими статичними, силовими динамічними або температурними навантаженнями. На підставі теоретичних досліджень визначено властиві цьому класу деформаційних процесів фундаментальні фізико-механічні ефекти, які відбивають вплив чинників геометричного характеру та ступеня анізотропії на напружено-деформований стан оболонок.
Останнім часом Володимир Павлович приділяє велику увагу дослідженням проблем динаміки та стійкості руху твердих тіл із порожнинами, які містять пружні включення, однорідну або стратифіковану рідину. Він створив і очолив одну з провідних вітчизняних шкіл у галузі механіки тонкостінних конструкцій. Опублікував понад 150 наукових робіт, зокрема дві монографії та чотири навчальні посібники з грифом Міністерства освіти та науки України. Гордістю наукового доробку вченого стали монографії «Механика композитов», «Граничные интегральные уравнения в теории пластин и оболочек»», «Задачи термоупругости тонких оболочек с разрезами», які відзначаються глибиною та переконливістю теоретичних узагальнень, тісним зв’язком із потребами виробництва. Розробки В. П. Шевченка широко застосовуються в гірничій, машинобудівній та інших галузях важкої промисловості України. Ученим підготовлено 6 докторів, понад 20 кандидатів наук. Він є головним редактором наукових журналів «Вісник Донецького університету» та «Теоретическая и прикладная механика».
Науково-дослідницьку роботу вчений поєднує з викладанням у вищій школі. Значну увагу приділяє відродженню національної інтелігенції, пошуку талановитої молоді в містах і селах України. В. П. Шевченко – реаліст, він любить повторювати: «Єдиний, хто з нічого й без нічого створив матеріальний світ, – це Бог». Головною стратегією розвитку він вважає еволюцію – збереження, накопичення, збільшення й розвиток усього кращого, що було створено.
За його ініціативи також відкрито Гуманітарний інститут у м. Маріуполі. Учений справедливо пишається тим, що останні роки університет є лідером серед класичних вишів України за кількістю дипломів Міносвіти, здобутих на Всеукраїнських конкурсах студентських наукових робіт із природничих, технічних і гуманітарних наук.
Серед його досягнень – розробка та впровадження в життя концепції другої вищої освіти; у п’яти містах Донецької області започатковано центри з підготовки та перепідготовки спеціалістів.
З 1996 р. Володимир Павлович очолює Донецький науковий центр НАН України та Міносвіти і науки України. Його обрано членом президії НАН України. І сьогодні головним девізом В. П. Шевченка є: «Стратегія успіху керівника – компетентність в усіх сферах діяльності». З гордістю він говорить про досягнення Донецького наукового центру НАН України: «Сьогодні центр поєднує 11 установ НАН України, понад 140 науково-дослідних інститутів і конструкторських бюро, 5 національних університетів, 31 вищий навчальний заклад ІІІ–IV рівнів акредитації в Донецькій і Луганській областях. У цих підрозділах працюють 17 академіків і членів-кореспондентів НАН України, близько 650 докторів і понад 4 500 кандидатів наук. І якщо раніше в регіоні переважали вугільна, металургійна, коксохімічна й машинобудівна галузі, й усе було підлегле їм, то тепер завдяки сформованому тут потужному потенціалу Донецький регіон перетворений на сучасний науково-освітній, культурний і політичний центр».
Як голова Донецького наукового центру він багато робить для розвитку фундаментальної науки в Донбасі, зосередженні зусиль наукових установ та вищих навчальних закладів незалежно від їхнього відомчого підпорядкування на розв’язанні науково-технічних та соціально-економічних проблем Донецької та Луганської областей, для зміцнення зв’язків науки з виробництвом. За його участю розроблено низку цільових програм співробітництва з підприємствами регіону (концерн «Стірол», ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча»).
Громадську й наукову позицію Володимира Павловича визначає прагнення до діалогу. У своєму інтерв’ю газеті «Голос України» він говорив: «Наука не може існувати в межах одного окремого регіону. Для плідної роботи вченим необхідне спілкування з колегами й вивчення чужого досвіду. Отже, сама особливість наукової роботи налаштовує на відкритий діалог». Тісне співробітництво пов’язує очолюваний В. П. Шевченком Донецький науковий центр і Західний науковий центр Національної академії наук України. Підписаний між ними договір про співробітництво в науковій сфері став першою акцією вищих навчальних закладів і наукових інститутів, розташованих на Заході і Сході країни.
Багато робить Володимир Павлович для розширення зв’язків ДонНУ з університетами країн Європи і світу. Донецький національний університет підтримує зв’язки з 26 університетами світу, має угоди про співпрацю з університетами Росії, Греції, Німеччини, Великобританії, Франції, США, Китаю та інших країн, є членом асоціації університетів Європи, двох міжнародних асоціацій (Євразійської та AIMOS), а також консорціуму прикордонних університетів України, Росії й Білорусі. У 2005 р. було підписано договір про співпрацю Донецького наукового центру й Сибірського відділення РАН. Науковці Донеччини та Сибіру виконували 6 спільних наукових розробок із фундаментальних, гірничих та медичних наук. Не забуває він і свою alma mater – Дніпропетровський національний університет.

Після нагородження у Президента України Л. Д. Кучми

У Володимира Павловича багато обов’язків: із березня 1996 р. по липень 2012 р. був членом двох Рад при Президенті України – з питань мовної політики та науки й науково-технічної політики; членом Президії Національної ради Конгресу української інтелігенції (з 1995 р.); головою Донецького обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта»; членом Президії Національного комітету України з теоретичної і прикладної механіки (з 1999 р.); членом Президії НАНУ (з 1996 р.); головою Донецького наукового центру НАНУ й Державного Комітету науки України (з 1996 р.); головою Ради ректорів вищих наукових закладів Донецької області (1998–2012 рр.); членом Президії ВАК України (з 2000 р.); у 1992–2002 рр. він був депутатом Донецької облради, а з 2006 р. – членом Донецького міськвиконкому; Почесний громадянин міста Донецьк.

Володимир Павлович користується повагою й має високий авторитет серед колег, учнів, мешканців Донбасу Він один із перших серед ректорів вищих навчальних закладів країни – Герой України. Також він лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2003 р.), заслужений діяч науки і техніки (1991 р.), нагороджений відзнакою НАНУ «За наукові досягнення» (2006 р.), відзнакою АПНУ (2006 р.), знаком «Шахтарська слава» ІІІ (1995 р.), ІІ (2004 р.) та І ступеня (2006 р.), орденом князя Ярослава Мудрого V (1999 р.) та IV (2000 р.) ступеня, орденом Держави (2006 р.), церковним орденом Святого рівноапостольного князя Володимира Великого (2001 р.), орденом Франції «Академічна пальма» (2003 р.), почесною грамотою Кабінетів Міністрів України (2002 р.) та Почесною грамотою Верховної Ради України (2005 р.). Іменними знаками: «Отличник высшей школы СССР», «Відмінник вищої школи України», «За доблесну працю», «Наставник молоді». Його ім’я як заслуженого діяча науки й техніки України внесене до міжнародного довідника «Хто є хто» (Лондон, 1993 р.) і «Хто є хто в українській політиці» (1996 р.).
З 2013 р. В. П. Шевченко став Почесним ректором Донецького національного університету.