Обрати сторінку

Добров Петро Васильович
Доктор історичних наук, професор, Заслужений працівник освіти України, академік Академії академії історичних наук України, декан історичного факультету, завідувач кафедри історії України

Народився 13 липня 1943 р. у м. Сніжному Донецької області. До школи Петру Васильовичу доводилося ходити за чотири кілометри. Після закінчення школи, коли йому виповнилося шістнадцять років, пішов працювати листоношею до Сніжнянської контори зв’язку. У вісімнадцять років працював молотобійцем ділянки електромеханічного відділу шахти «Ремівська-Східна № 4» тресту «Сніжнянантрацит» м. Сніжного.

У родинному колі

У 1962 р. вступив на історико-філологічний факультет Шахтинського педагогічного інституту Ростовської області, але навчатися довелося недовго. У листопаді був призваний до лав Радянської Армії. Після служби, у 1965 р., перевівся на історичний факультет Донецького державного університету, який закінчив з відзнакою в 1969 р., і за розподілом Мінвузу України став працювати асистентом кафедри історії КПРС. Увесь подальший життєвий шлях виявився пов’язаним з Alma mater.
З 1 курсу брав участь у студентському науковому товаристві. У 1967 р. за наукову роботу «Прорив Міус-фронту і його значення у визволенні Донбасу від німецько-фашистських загарбників» став лауреатом Першого Всесоюзного конкурсу студентських наукових робіт у м. Ленінграді (Санкт-Петербург). У 1968 р. став лауреатом Другого Всесоюзного конкурсу за наукову роботу «Визволення Донбасу від німецько-фашистських загарбників» (м. Київ). За активну роботу в студентському науковому товаристві нагороджений Почесною грамотою Міністерства освіти України.

Захисник Вітчизни

Під час навчання в університеті брав активну участь у студентському будівельному русі: тричі бійцем, п’ять разів – командиром будівельних загонів, які працювали на цілинних землях в Кахастані, на Сахаліні, у Польщі, НДР. Працюючи в Польщі та Німеччині, будівельний загін «Донбасс» посідав перші місця. За активну участь у будівельних загонах був нагороджений трьома Почесними грамотами ЦК ЛКСМУ та Знаком ЦК ВЛКСМ «За активну роботу у студентських загонах». У музеї університету зберігаються келихи та прапори Польщі і НДР за перші місця, за кращу роботу в будівельних загонах.
У 1970 р. вступив до аспірантури при кафедрі історії КПРС університету, а у 1973 р. достроково захистив кандидатську дисертацію під керівництвом доктора історичних наук, професора Миколи Федоровича Хорошайлова. Того ж року почав працювати лектором Донецького міському Компартії України та старшим викладачем вечірнього Університету марксизму-ленінізму при міськомі партії. Протягом 15 років був позаштатним лектором Донецького обкому КП України, заступником голови правління Донецької міської організації товариства «Знання». За ці роки прочитав на шахтах, у радгоспах, колгоспах, на підприємствах та в навчальних закладах міста та області більш ніж 1 000 лекцій з краєзнавства та міжнародних відносин. Був нагороджений Почесними грамотами Всесоюзного, Республіканського та Донецького обласного товариства «Знання».
У 1986 р. навчався в докторантурі Московського університету ім. М. В. Ломоносова. Його науковим консультантом був доктор історичних наук, професор Колесник Олександр Дмитрович. Підготував докторську дисертацію на тему «Народне ополчення в роки Великої Вітчизняної війни». Після цього працював доцентом кафедри політичної історії, а з вересня 1991 р. – доцентом кафедри історії України Донецького державного університету. У 1995 р. в Київському державному університеті захистив докторську дисертацію, після чого став працювати на посаді професора кафедри історії України та виконував обов’язки заступника декана історичного факультету. Звання професора отримав у 1997 р.
6 січня 1999 р. був обраний деканом історичного факультету, а у 2002 р. – завідувачем кафедри історії України. За час перебування на посаді декана факультету з власної ініціативи провів низку міжнародних наукових студентських конференцій: «Історія очима молодих дослідників», «Велика війна очима молодих дослідників», «Україна в системі міжнародних відносин очима молодих дослідників», «Велика Перемога: погляд із сьогодення», на яких були присутні майже півтори тисячі студентів вузів України, Росії, Білорусі, Молдови, Грузії, США, Польщі.
У 2001 р. на факультеті була проведена загальноукраїнська конференція на тему «Історія України: маловідомі імена, події, факти». За її результатами факультетом видано п’ятитомник матеріалів конференції, а у 2006 р. разом з посольством Фінляндії в Україні була проведена міжнародна практична конференція, присвячена Маршалу Манергейму.
У 1999 р. обраний дійсним академіком і членом президії Української академії історичних наук.
Обіймаючи посаду декана факультету, з власної ініціативи заснував Інститут історії Донбасу при Донецькому національному університеті, і на правах фундатора був обраний його директором. До складу увійшли вчені Донецької області. Колектив працював над фундаментальною працею – 9-титомною історією Донбасу, 1-ий том якої уже опубліковано.
Того ж 2001 р. провів першу нараду деканів історичних факультетів класичних університетів Вищих навчальних закладів України, на якій був обраний головою Ради. На вересень 2014 р. заплановано четверте засідання.
З 1994 р. виконував обов’язки Голови спеціалізованої Вченої ради із захисту кандидатських дисертацій, а в 2001 р. очолив першу в історії університету спецраду із захисту кандидатських і докторських дисертацій. З 2003 р. – член спеціалізованої Вченої ради із захисту кандидатських дисертацій Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля.
З 1998 р. – заступник відповідального редактора журналу «Вісник Донецького університету», з 1999 р. – головний редактор фахових видань «Історичні і політологічні дослідження» (який включено до міжнародної спеціалізованої наукометричної бази даних Index Copernicus International), «Грані історії» та «Археологічний журнал». З 2006 р. рішенням Президента Республіки Білорусь для білоруських істориків, які друкують свої праці в науковому збірнику «Історичні і політологічні дослідження», він є фаховим.
При кафедрі історії України під керівництвом Петра Доброва працює археологічна науково-дослідницька група внутрішньовузівської держбюджетної теми, якою видано 11 томів збірки праць «Степи Европы в эпоху средневековья», де надруковані наукові розвідки вчених України, Росії, Молдови, США, Японії, Румунії (журнал включено до міжнародної спеціалізованої наукометричної бази даних Index Copernicus International), та 3 томи збірки праць «Структурно-семиотические исследования в археологии» (є фаховим виданням).
З 2009 р. П. В. Добров є членом редколегії «Журналу російських та східноєвропейських досліджень» (м. Москва, Росія).
Ще одним результатом плідної праці Петра Доброва є участь в ініційованому членом-кореспондентом НАНУ О. П. Реєнтом науково-методологічному проєкті «Україна Соборна». В цьому задіяні, крім Інституту історії України НАНУ, велика кількість вищих навчальних закладів: Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Г. Сковороди, Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького та Донецький національний університет. Метою проєкту задекларовано: «об’єднання зусиль академічних вчених та професорсько-викладацького складу кількох вузів країни для проведення спільних досліджень і наукових конференцій (щорічно, почергово у кожному навчальному закладі), підвищення теоретичного рівня молодих фахівців з історії, етнополітології і т. д.». Вже проведено наукові конференції в Івано-Франківську, Черкасах, Переяслав-Хмельницькому.
Петро Добров долучився також до підготовки у 27 томах праці «Реабілітовані історією». Головна мета видання – відновити історичну справедливість щодо багатьох тисяч громадян, повернути історії імена, публічно реабілітувати і віддати належне жертвам тоталітаризму.
Будучи членом головної редакційної колегії, Петро Добров бере активну участь у написані «Книги пам’яті України» з увічнення пам’яті учасників бойових дій (фронтовиків), партизанів та підпільників, які померли у післявоєнні роки.
Сам П. В. Добров є автором понад 300 наукових і науково-методичних праць, 35 брошур, 58 авторських і у співавторстві монографій. Серед них такі:
– Енциклопедія Донеччини: у 8-ми т. Т. 1. Донецьк: ТОВ «Видавничо-поліграфічне підприємство «ПРОМІНЬ», 2013;
– Народное ополчение защищает Родину. Москва: Наука, 1990;
– Народное ополчение в годы Великой Отечественной войны: в 2-х т. Донецк, 2000;
– Німецькі військовополонені в Донбасі (1943–1945) (у співавторстві). Донецьк, 2007;
– Німецько-фашистський окупаційний режим в Донбасі (1941–1943) (у співавторстві). Донецьк, 2008;
– Фізкультурно-спортивний рух у Донбасі (1943–1953) (у співавторстві). Донецьк, 2014;
– Допомога трудівників Донбасу фронту в роки Великої Вітчизняної війни (у співавторстві). Донецьк, 2006;
– Народное ополчение Украины в годы Великой Отечественной войны». Донецк, 2006;
– Народное ополчение Ленинграда в годы Великой Отечественной войны». Донецк, 2006;
– Афганцы Донетчины: историко-мемориальное издание / авт.-сост П. В. Добров. Донецк, 2009;
– Судьбы, опаленные войной: историко-мемориальное издание / авт.-сост. П. В. Добров, Л. И. Суюсанов. Донецк, 2012.
У 2013–2014 рр. Петро Добров опублікував 3 статті у фахових виданнях, 5 монографій. 2 підручники: «Історія України: текст лекцій та структурно-логічні схеми», «Аграрний Донбас в роки Великої Вітчизняної війни» (рекомендовані Міністерством освіти і науки України як навчальні посібники для студентів вищих навчальних закладів).
Як провідний вчений має свою наукову школу з основним напрямом «Історія Другої світової та Великої Вітчизняної війни» та цілу плеяду вихованців, з них 46 кандидатів та 19 докторів наук.
У 2013 р. Національною Спілкою краєзнавців України затверджений членом Міжвідомчої координаційної ради з питань краєзнавства.

Ректорський прийом Почесного доктора ДонНУ, академіка НАН України, Голови Верховної Ради України В. М. Литвина

Плідна праця П. В. Доброва належним чином поцінована в суспільстві. Наукова громадськість та державні органи гідно відзначили повсякденну напружену працю Петра Васильовича: він має звання «Заслужений працівник освіти України» (2001 р.), Нагороджений орденом «За заслуги III ступеня» (2009 р.), «Почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців» (2008 р.), «Почесний краєзнавець Донеччини» (2008 р.), «Почесний краєзнавець України» (2013 р.), «Заслужений професор Донецького національного університету» (2011 р.). Є лауреатом премій ім. Дмитра Яворницького (2001 р.), НАН України за цикл праць «Рух опору в Україні в роки Великої Вітчизняної війни» (2008 р.). За заслуги нагороджений Почесною відзнакою Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту України «За активну громадську діяльність» (2007 р.), Почесною Грамотою Верховної Ради України «За особливі заслуги перед українським народом» (2007 р.), Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України «За вагомий особистий внесок у підготовку висококваліфікованих спеціалістів, збереження історико-культурної спадщини, плідну науково-педагогічну діяльність та багаторічну сумлінну працю» (2008 р.), Виконкому Донецької міської ради «За плідну наукову діяльність, високий професіоналізм, значний особистий внесок в розвиток науки і освіти» (2007 р.), Почесною Грамотою Міністерства освіти і науки України «За багаторічну сумлінну працю, особистий внесок у підготовку висококваліфікованих спеціалістів, плідну науково-педагогічну діяльність» (2008 р.), Почесним Знаком Донецької обласної Ради «За сумлінну наукову діяльність, високий професіоналізм, значний внесок в розвиток науки і освіти» (2008 р.), Нагороджений двома медалями Радянського Союзу, медаллю Г. К. Жукова (м. Москва, Росія), медаллю «В память о народном ополчении», згідно з рішенням загальних зборів учасників фонду «Союз поисковых отрядов» (м. Москва, Росія), медаллю «За звитягу» (2011 р.), Пам’ятним знаком «Афганська Слава» (2011 р.), орденом «Нестора Літописця» за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної історичної науки, орденом Української православної церкви «У благословення за старанні труди на славу Святої Церкви» (2011 р.), Орденом Української Православної Церкви Святого благовірного князя Київського Ярослава Мудрого перед Українською Православною Церквою (2013 р.).